Чисті води ворзельського ставу 

Цієї зими так складалися погодні умови, що люди, яким зазвичай дошкуляють січневі сніги і хурделиці, уже зачекалися на справжній морозець і сніговій. І диво таки сталося в переддень святкування Водохреща. На ставках стала крига, а земля вкрилася білосніжною ковдрою. Прийшло справжнє свято. Мабуть ще і тому цього року так багато люду зібралося біля водойм у готовності зануритися до хрещенських вод, аби відчути фізичне і моральне очищення. Під час традиційної хрещенської купелі на ворзельському ставі, яка щорічно з 2007 року збирає мешканців Приірпіння, як правило, ой як велелюдно.

А цього року до свята Водохреща у Ворзелі додалася іще одна подія – це відкриття центрального ставу після його реконструкції, що відбувалася наприкінці минулого року. До селища з урочистої нагоди з'їхалося багато гостей: народний депутат України Петро Мельник, депутати обласної ради Наталія Сімко та Ігор Борзило, представники Київської обласної адміністрації, керівництво та депутатський корпус Ірпеня та селищ, регіональних партійних і громадських організацій.

Скористатися можливістю зануритися у оновлені води ворзельського ставу зважилися не всі, хоча серед сміливців, яка вишикувалася у велику чергу на берегу ставу, були різні люди. І ті, хто близькі до політики, і далекі, політичні партнери і опоненти, колишні лідери і теперішні, молодь і літні люди. Спостерігаючи за ритуалом купелі у хрещенських водах, з'являється впевненість – ми всі єдині перед Богом і об'єднати людей здатна тільки віра і бажання змити з себе усі накопичені гріхи.

 Місцева влада постаралася, щоб ніхто з присутніх не змерз, організувавши гарячі напої та харчування. Зігріли присутніх і виступи вокального ансамблю Національного університету Податкової служби України, які веселили усіх присутніх різдвяними колядками і щедрівками.

  Але головною дійовою особою проведеного свята є депутат Київської обласної ради Наталія Сімко, за ініціативи якої та розпорядженням голови Київської обласної адміністрації Анатолія Присяжнюка з бюджетної програми очищення водойм Київської області були виділені кошти на реконструкцію ставків Приірпіння. «Робити добрі справи – це нормальне явище. Для цього потрібні лише воля і бажання. А оскільки збереження чистого довкілля – сфера діяльності., яка мені дуже близька, я і в подальшому буду розвивати екологічні програми», - зазначила депутат Сімко у своєму виступі перед громадою.

На роботи, пов'язані з очищенням ворзельського ставу було витрачено 300 тис. грн.. І це не межа. Як зазначив у своєму привітанні ворзелянам народний депутат України Петро Мельник на поточний рік з Державного бюджету України безпосередньо селищу виділено 4 млн. грн.. на проведення каналізації. Крім того, заплановано виготовлення проекту на будівництво дитячого садка.

Отже, будемо сподіватися, що слова, сказані у святий день Водохреща, обернуться добрими справами у 2012 році.

Алла Багірова

Нова дорога – нові перспективи Ірпеня

13 січня громадськість Ірпеня на чолі з народним депутатом України Петром Мельником, мером міста Володимиром Скаржинським, головами селищних рад Гостомеля, Коцюбинського і Ворзеля, депутатом обласної ради Наталією Сімко приймала почесну урядову делегацію на чолі з прем'єр-міністром України Миколою Азаровим, головами Київської облдержадміністрації Анатолієм Присяжнюком і Київської міської держадміністрації Олександром Поповим. Сам склад учасників зустрічі говорить про значимість події, приводом якої став запуск автомобільного сполучення між Києвом і Ірпенем новою автомагістраллю.

 Точка зору

Чи врятує красу Євро-2012 та чи варта вона людського життя?

Приводом для написання цього матеріалу стала чергова страшна аварія, що сталася на перехресті між Ворзелем і Бучею біля затопленого кар'єру. Вранці 20.12.2011 багато мешканців Ворзеля по дорозі на роботу спостерігали сцену, що могла сміливо претендувати на участь в якомусь голлівудському блок-бастері. Велика двадцятитонна фура лежала догори дригом у полі, немов величезний хробак, що виліз зпід землі. Поряд розкидане скло, запчастини, вантаж, перекручена земля та сміття...Скоріше за все аварія сталася вночі. Причини аварії встановить слідство, проте вони  на цьому перехресті трапляються регулярно, ледь не щомісяця і не лише вночі, а навіть посеред білого дня....

Я ходжу через те перехрестя двічі на день як пішохід. По вихідних сідаю за кермо і вже перетинаю це перехрестя по декілька разів на день у ролі водія транспортного засобу, маючи 10-ти річний досвід керування. Тому при аналізі причин цієї аварії перше, що спало мені на думку: водій просто не впорався з керуванням. Та головна причина не у водієві. Для роботи на вантажних перевезеннях беруть, як правило, водіїв із великим стажем і досвідом. Перед виїздом у рейс їх обов'язково перевіряють лікарі, що визначають стан здоров'я та тверезість, та механіки, що відповідають за технічний стан автомобіля.

Зима до нас в цьому році поки що не прийшла. Отже, справжня причина аварії у тому, що це перехрестя дуже небезпечне, воно не освітлюється навіть вночі! Там немає елементарних світлячків або спеціальних відбійників. Якщо хтось вперше переїжджає цим перехрестям зі сторони естакади і не дотримується обмеження швидкісного режиму, в нього великі шанси вилетіти у поле, особливо вночі. Сподіватимусь, що в цей раз обійшлося без людських жертв. А от чи взагалі могло не бути цієї та ще багатьох аварій на цьому перехресті? Моя відповідь без вагань – могло! Досить поглянути на місце аварії відсторонено...

              Ворзельський став «відправлено» на реконструкцію 

На необхідності порятунку Ворзельського селищного ставу громада наголошувала вже давно, і ось нарешті нас почуто. Стараннями депутата обласної ради Наталії Семко, мешканки Ворзеля, державою на програму очищення ставків нашого регіону було виділено субвенцію в розмірі 300 тис. грн. Про це мешканці селища дізналися під час звіту селищного голови в санаторії «Ворзель».

З виступу Наталії Семко перед громадою селища Коцюбинське: « Я йшла на вибори з програмою екологічних питань, в яких добре орієнтуюся. І раніше, ніж домоглася вирішення питання місцевих ставків на рівні області, про це не повідомляла. Тепер робота зроблена – і ви маєте знати. Виділили всього 300 тис. грн., а проект зробили на суму до мільйона. Але ми будемо залучати кошти інвесторів...».

На початку грудня на ворзельському ставку розпочалися роботи. Будемо молити Бога, щоб все склалося добре, і після завершення робіт улюблене місце ворзелян стало ще кращим. Але, на всяк випадок, робимо кілька фотознімків. І стукаємо, як то кажуть...

Вчимося громадянському суспільству

11 листопада в Київському будинку архітектора відбувся «круглий стіл» на тему «Урбаністичні концепції та сталий розвиток малих міст і міських поселень»

Слово – партнерам

«Громадська рада управління курортно-туристичною індустрією Ворзеля» («ГРУКТІВ») як партнер спільних проектів попередніх років була запрошена на захід в якості співорганізатора. Адже досвід, напрацьований за кілька років, без перебільшення, чималий. Це і діалог з владою, і дослідження ролі інститутів громадянського суспільства як суб'єктів сталого розвитку у реалізації принципів та норм Європейської хартії міст II (Маніфесту нової урбаністики); і підготовка стратегічного плану розвитку як складової програми «Ворзель-місто-курорт» та генерального плану селища як майбутнього малого міста; напрацювання механізмів інвестиційної діяльності в малих містах на прикладі нашого селища. Беручи участь у подібних заходах, ми робимо невеличкі, але стабільні кроки в напрямку розбудови сучасного і комфортного містечка Ворзель, де стандарти життя мають бути європейськими.

Ліс рубають – тріски летять

У Ворзелі за рішенням селищної ради здійснюється вирубка дерев. Знищено уже сотні вікових сосен і дубів. Кажуть, вони хворі або сухі. Будь-хто, кому небайдуже збереження ворзельського лісового масиву, може підтвердити – дійсно ліс потребує санітарної чистки.

Але відбувається дивна річ. Більшість дерев, які знімали біля Уварівського дому зовсім не справляли враження сухостою. Те саме і на вулиці Пролетарській та й на інших. Зате по вулиці 1 Травня, табличка «Ворзельський заповідник» стоїть безпосередньо на лісоповалі, до якого нікому нема діла. Лісовий масив Ворзеля захаращений поваленими сухими деревами, а рубають ті, що шелестять зеленою кроною.

Вчені стверджують: в середній смузі дуб доживе до 800 років, а ялина, сосна, піхта - до 600. А ворзельським деревам, що підтверджують спили, не набагато більше 100. Так чому ж вони так інтенсивно ідуть під сокиру?

Прощавайте, наші дерева. Ви багато років служили людям, прикрашали їхнє життя. А тепер спочили на анонімних лісопилках!

Погодьтеся – це дуже приємно, коли знайома не по чутках людина, зусиллями якої селище Ворзель зажило популярності і в Ірпінському та і Київському регіоні, піднімається на новий щабель свого професійного розвитку. Йдеться про Юлію Бережко-Камінську, колишнього художнього керівника ЦК «Уварівський дім», а тепер директора Центрального міського будинку культури Ірпеня .Зусиллями Юлії протягом декількох місяців на базі ЦБК створено Мистецький центр «КАМЕРТОН». Про те,

як і завдяки чому народжуються потужні культурні традиції і мистецькі проекти,

в розмові з директором Центрального міського будинку культури Ірпеня, Юлією Бережко-Камінською. .

- Юліє, чи відчувається зміна масштабу діяльності від рівня селищного до міського?

Як не дивно, але бажання наповнити суттю культурний пласт життєдіяльності регіону залишається незмінним. Зростає лише відчуття відповідальності – все ж таки в роботі на міському рівні ти розумієш, що вона орієнтована на більше коло людей. Тому потрібно подумати і про зовнішній вигляд приміщення, і про розповсюдження інформації щодо започаткованих програм, відкритих гуртків, запланованих культурних заходів тощо. Роботи вистачає на всі 24 години на добу. Єдине радує – підтримка з боку Ірпінського міського відділу культури і туризму на чолі з Євгенією Антонюк та самої громади Ірпеня, яка жваво відгукується на пропозиції і сама активно долучається до праці, береться за створення нових клубів, реалізацію спільних проектів.

- Відомо, що у жовтні минулого року на базі ЦБК було відкрито Мистецький центр «Камертон», з самої назви якого зрозуміло, що він має об'єднати і розвивати мистецькі традиції, колективи, особистості Ірпінського регіону. Чи не так?

Так сталося, що в Ірпені та і в навколишніх селищах, що не людина, то явище. І ми поставили перед собою, зрозуміло, складне, але реальне завдання – об'єднати їх, а ще спільними зусиллями створити умови, коли і дітям, і дорослим, прийшовши до нас один раз, хотілося б повернутися.

Три місяці роботи центру – це зовсім нетривалий термін, але все ж таки... Є чим поділитися з нашими читачами?

Мені дуже радісно від того, що проекти, які ми поступово запускаємо в рамках діяльності Мистецького центру ЦБК, знаходять своїх прихильників, викликають у людей бажання долучатися до їх втілення. За ці три місяці діяльності – під 90 різноманітних заходів: концертів, творчих вечорів і зустрічей, лекцій тощо.

Наталія Уварова роду Терещенків

  Солнце идет умирать на Восток,

  Чернь восклицает: "Славы и власти!"

  Права - мне на последний глоток

  Неупиваемой чаши причастий.

  Галина Уварова

   (сучасна російська поетеса)

Минулий день змінювався наступним і нічим суттєво не відрізнявся від попереднього. Так проходили усі останні роки. І навіть передчуття невідворотного кінця не лякало, не холодило кров. Навпаки, маленька кімнатка на мансарді в Парижі немов виштовхувала у безкінечність. Тільки одне заспокоювало – ікони. Вона несамовито віддавалася їх написанню і згадувала минуле. Життя, як німе кіно, все проходило і проходило у образах рідних і просто знайомих людей, які промайнули немов головні дійові особи кінострічки і приходили повсякчас у снах і спогадах... Скільки молитов чула ця невеличка, мов келія, кімнатка: і за розіп'яту батьківщину, і за рідних, і за зовсім далеких.

Після смерті другого чоловіка, графа Луї де Гвідона, відомого у Франції льотчика, капітана військово-повітряних сил, втрати практично усіх друзів і однолітків, з якими єднали спогади, дитинство, пережиті удари долі, Наталія Уварова вела замкнений, аскетичний спосіб життя. Вона була не надто говірка навіть зі своїми онуками: Клодом, Жаком і Франсуазою. Але все ж таки найтепліші стосунки у неї були з Жаком, дуже часто можна було застати їх за довгими розмовами пошепки. Йому, тільки йому Наталія, напевне, залишила найбільше оповідей про своє щасливе життя у далекій і незрозумілій для онука Росії.

І чого тільки не траплялося у цьому довгому переплутаному житті. Вона розуміла – ХХ століття багатьох не пощадило, залишивши по собі гіркий присмак образ і питань без відповіді – Чому? І за які гріхи? Злами держав, понівечені долі, жертви воєнних лихоліть... Їй дуже часто ввижалися хрести, їх було тисячі, вони виростали на місці згадок про щасливих і успішних людей, які оточували і супроводжували її неординарний шлях від дитинства і до глибокої старості.

Йшов 1987 рік – останній рік її життя. Вона і сама дивувалася від самого розуміння того, що пройшла шлях майже у століття. А одного дня вона тихо і безшумно пішла – їй було 97.

Факти не з нашого життя

Китайське село Хуансі – символ успіху країни

Китайське село, яке ще 50 років тому потерпало від злиднів і голоду перетворилося на символ процвітання країни. Сьогодні майже всі його мешканці доларові міліонери.

Нова гордість села – один з найбільших у світі хмарочосів, який заввишки 320 метрів і вартістю півмільярда доларів. Це – п'ятизірковий готель, куди щорічно приїздять 2 млн. туристів, щоб на власні очі переконатися у китайському диві. А все розпочалося з того, що громада села вирішила головним об'єктом інвестицій зробити туризм.

Чан Се, туристка:

Хто сказав, що в селі не може бути хмарочоса? Ці люди гідні поваги, вони приклад тому, що кожен здатний розбагатіти.

Пан Чен – співвласник хмарочосу. Він працює на місцевому хімічному заводі. Сім років був звичайним оператором, а тепер доріс до майстра. Розповідає: усі виробничі потужності села входять до однієї корпорації, яка належить місцевим мешканцям. В минулому році корпорація заробила мільярд доларів. Двісті мільйонів роздала робітникам, селянам як дивіденди.

Чен Ісяо, майстер цеху:

Щомісячно я отримую заробітну платню 350 доларів. А в кінці року мені виплачують мою частину прибутку корпорації – приблизно 200 тис. доларів. На ці гроші був побудований мій двоповерховий будинок. Хоча звільнятися з роботи я не маю намірів.

Син пана Чена вчиться у США. Так вирішила громада. Корпорації потрібні фахівці із сучасною освітою, які в майбутньому будуть керувати тим, що створили їхні батьки. Крім того за останні роки до корпорації доєдналися мешканці ще 20 сусідніх сіл.

Почесному ворзелянину, талановитій і працьовитій людині, герою Великої Вітчизняної війни Дем'яну Захаровичу Шпаченку виповнилося 95 років.

Увесь Ворзель вітає ювіляра і вшановує  за героїчне життя, за незламний характер, за віддану працю, спрямовану на процвітання рідного селища!!

Бажаємо Вам, Дем'не Захаровичу, щоб серце ще довго палахкотіло у грудях, щоб завжди поруч були рідні і близькі люди, щоб будувалися плани на майбутнє і обов'язково збувалися.

Життя цього чоловіка легендарне - його святковий піджак не так вже легко носити, адже на ньому розмістилась 61 нагорода як знак фронтової та трудової доблесті, а його самого навряд чи можна назвати легендою, настільки він сучасний. Спілкуючись з ним на різні житейські теми, забуваєш, що він народився в 1916 році за самодержця Ніколая II. Хоч він і скаржиться на слух, зір та міцність ходи, але кожного дня долає щонайменше кілометр від свого будинку на узліссі до центру Ворзеля на Київщині, в якому мешкає ось уже шістдесят років. Сам про себе з гумором каже: "Батько говорив, що серед його вісьми дітей було п`ять розумних синів , а шостий - льотчик. І що тут поробиш, коли я,

    ШПАЧЕНКО ДЕМ`ЯН ЗАХАРОВИЧ,

полковник у відставці, народився із серцем сокола

Спогади мого дитинства пов`язані з Києвом. Наша сім`я мешкала на вулиці Червоноармійській. До речі, з цією вулицею пов`язана досить кумедна історія. Я з дитинства мріяв літати, а тоді було дуже модно займатися планеризмом. От ми з друзями вирішили побудувати планер. Грошей у батьків не візьмеш. Що робити? В той час, коли я робив креслення та збирав деталі, мій друг Ніка Ліховецький, вибачте на слові, шниряв по кишенях пасажирів трамваю і на таким чином зібрані кошти скуповув запчастини до майбутнього апарату. І коли я вперше злетів над Лабораторним провулком, то від захвату розгубився і сів просто на дах проїжджаючого трамваю. Ох і галасу було! Але ні у кого навіть думки не виникло мене здати до міліції. Взагалі киян пам`таю як найдобріших і найпорядніших людей. Мене багатьма місцями доля носила - вчився у льотному училищі в Севастополі, потім служив на Далекому Сході, пройшов Хасан, Халхін-Гол, Іспанію, фронти Великої Вітчизняної війни, брав Берлін, а закінчив війну у Кенігсберзі, але можу впевнено сказати, що Київ залишився в моєму серці, як найзатишніший куточок на Землі. Сьогодні я один, хто залишився в живих зі складу 182 Української авіадивізії, а в роки війни нас називали "чорна смерть". Літак Іл-2, оснащений чотирма кулеметами, двома гарматами та нашпигований бомбами ПТАП, від ударів яких техніка ворога розліталася вщент, називали літаючим танком. Нас боялися, чесно кажучи, не лише вороги, а й штабні до нас ставилися з пересторогою. Ми були занадто горді і сміливі, нікого не боялися і навіть смерті. З

Громадські організації Приірпіння на шляху до об’єднання

28 жовтня ц.р. в приміщенні Будинку творчості письменників відбувся Форум громадських організацій Ірпінського регіону, на якому чи не вперше головною думкою була тема об’єднання зусиль донині розрізнених громадських організацій в форматі реальної проектної діяльності. Організаторами Форуму виступили Фонд громади Ірпеня спільно з Громадською радою при виконкомі Ірпінської міської ради.

Відразу після відкриття Форуму модератором Фонду громади Анастасією Попсуй було проведено представлення учасників зібрання та огляд діяльності місцевих громадських об’єднань. Йшлося зокрема про роль та місце Громадської ради в громадському житті міста та вирішенні наболілих питань (виступ заступника голови Громадської ради Олександра Редича), про шляхи об’єднання сил громади та формування соціального партнерства (члена Наглядової ради Фонду громади Василя Татушинського).

Своїми думками з приводу рівня публічності місцевих громадських об’єднань та ефективність громадської діяльності поділилась засновник та редактор газети «Вісті Приірпіння» Людмила Лозова. Вона, зокрема, проінформувала присутніх, що очолюване нею видання безоплатно надаватиме газетну площину авторам, які матимуть намір піднімати на загал соціально важливі для регіону теми. Й за необхідності надаватиме допомогу в редагуванні матеріалів.

Про досвід роботи очолюваних ними громадських організацій розповіли Тетяна Лєдньова ( «Жіноча організація «ЛАДА»), Ігор Гавриленко (ГО «Громадська рада управління курортно-туристичною індустрією Ворзеля»), відомий в регіоні громадський діяч Костянтин Гарбар та інші.

РОЗБУДОВА ВОРЗЕЛЯ - В ЄДНОСТІ ГРОМАДИ

Громадська рада управління курортно-туристичною інфраструктурою Ворзеля

( зареєстрована 15 липня 2011 року)

Спочатку трохи історії.

Діяльність Громадської ради (ГРУКТІВ) розпочалася ще 2008 року, коли рішенням виконкому було прийнято Положення про її заснування як дорадчого органу при Ворзельській селищній раді.

Головою ради тоді було обрано Гавриленка І.Л., і до її складу входило 19 авторитетних в селищі осіб – керівників оздоровниць, депутатського корпусу, представників культури та науки. Протягом 2008 – 2010 рр. громадська рада була ініціатором та учасником реалізації багатьох рішень, проектів і програм Ворзельської селищної ради, які стосувалися напрямків соціально-економічного розвитку, екологічної політики, розв'язання проблем благоустрою селища та інших. Саме завдячуючи наполегливості того складу ГРУКТІВ та підтримці її ініціатив, депутатським корпусом і селищним головою було «реанімовано» таку ще донедавна позабуту сферу діяльності, як відродження курортної інфраструктури, проголошення Ворзеля центром рекреації і відпочинку.

На сьогоднішній день ГО «Громадська рада управління курортно-туристичною індустрією Ворзеля» – це:

- неформальне об'єднання фахівців, патріотів, громадських діячів, які здатні будувати перспективи Ворзеля і втілювати їх у життя;

- напрацьований досвід та проекти, що мають на меті прискорення соціально-економічного розвитку селища Ворзель.

На рахунку ГРУКТІВ, розпочинаючи з 2008 року, чимало значущих ініціатив, серед яких:

- ініціювання та організація громадських слухань з приводу спроби перепрофілювання КП «КОПНЛ № 2» на протитуберкульозну лікарню;

- розробка Програми щодо включення Ворзеля до переліку населених пунктів Київської області, що прийматимуть гостей фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року;

- участь у розробці проекту «Розширення ресурсної бази селища Ворзель шляхом підвищення інвестиційної привабливості рекреаційної інфраструктури» для участі

у Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, який отримав перемогу і грант на 100 тис. грн. від Міністерства регіонального розвитку і будівництва України;

Розмова про наболіле

Звітно-виборчу конференцію Ради ветеранів селища Ворзель відвідав заступник селищного голови Григорій Карандюк. Виявилося, що у присутніх накопичилося багато запитань до влади, відповіді на які подаються у стислому викладі.

Підводячи підсумки і аналізуючи перспективи подальшої співпраці, заступник селищного голови завірив ветеранську організацію у підтримці її діяльності у всіх напрямках подальшої роботи, що стосуються даної категорії населення. При цьому звернув увагу присутніх на необхідність взаємопідтримки. Як приклад, учасників конференції було поінформовано, що виконкомом Ворзельської селищної ради проводиться ціла низка святкових і концертних заходів, на які запрошуються творчі колективи, артисти, художня самодіяльність. При цьому ворзеляни не проявляють активності і досить часто артистів виявляється більше ніж глядачів. Зараз іде підготовка до святкування Дня Незалежності України і Дня селища, яке відзначатиметься 3 вересня. Традиційно на святкування запрошені дуже поважні гості, включаючи губернатора Київщини, послів Республіки Польща, Аргентини, Куби. На сьогоднішній день іде підготовка сценарію святкування, у зв'язку з чим всіх бажаючих запрошено долучитися до організації заходів.

Запитання – Чи будуть розвиватися побратимські зв'язки Ворзеля із польським містом Гура Калварія?

Відповідь – Так. Зараз іде підготовка договорів, які будуть підписані найближчим часом.

Репліка з залу – А куди ж поділися попередні договори?

Відповідь – Не знайшла ні та, ні інша сторона.

Запитання – Проведена перевірка «Ірпінь-Газ» виявила застарілі котли, які на сьогоднішній день опломбовані і вимагають заміни. Багатьом людям не під силу придбати нове обладнання. Який вихід із даної ситуації?

Обличчям до людей –

так у двох словах можна окреслити щоденну роботу Ворзельської амбулаторії загальної практики сімейної медицини. так у двох словах можна окреслити щоденну роботу Ворзельської амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Почнемо із стислих статистичних даних:

- населення Ворзеля – 6548 зареєстрованих мешканців;

- дітей до 1 року – 60;

- до 3-х років – 242;

- від 0 до 14 років – 776;

- підлітків – 134;

- пенсіонерів – 1669.

Отже, шість з половиною тисяч людей рано чи пізно звертаються до послуг ворзельської амбулаторії, яка з 2007 року розширилася додатково і на денний стаціонар.

Про успіхи та сподівання, проблеми та шляхи їх подолання – у розмові з головним лікарем Ворзельської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Інною Комісаровою.

- В народі медичний заклад Ворзеля за звичкою називають поліклінікою, хоча насправді уже декілька років як вона офіційно набула статусу амбулаторії загальної практики сімейної медицини. У чому полягає принципова відмінність між цими двома поняттями?

З початку 2000-х років в Україні почала впроваджуватися нова методологія в медичному обслуговуванні населення за місцем проживання, в основі якої лежить принцип сімейної медицини. Сімейну лікувальну практику необхідно розглядати, як таку, що забезпечує тривалу опіку за здоров'ям громадянина і всіх членів його сім'ї незалежно від характеру хвороби, стану органів і систем організму у всі періоди життя людини. Простіше кажучи, сімейні лікарі – це і фахівці, і психологи, і порадники, які добре знають больові точки кожного члена сім'ї і тому оперативніше мають надавати профілактичну, а також дієву медичну допомогу.

Про успіхи та сподівання, проблеми та шляхи їх подолання – у розмові з головним лікарем Ворзельської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Інною Комісаровою.

Дорога Ірпінь – Київ – 11 км в завтрашній день, -

наголосив народний депутат України і ректор Національного університету ДПА України Петро Мельник під час зустрічі з журналістами, в якій взяли участь і мер Ірпеня Володимир Скаржинський, і депутат обласної ради Ігор Борзило, і керівник міської організації Партії регіонів, депутат міської ради, Леонід Глущенко, з приводу будівництва довгоочікуваної ірпінчанами дороги як одної із складових підготовки до Євро-2012.

Сама ідея дороги, що пов'яже Київ і Ірпінь, одночасно скоротивши відстань між двома містами практично на 20 км, народилася в далекому 1997 році. Протягом 14 років вона жила у проектах, потім будувалася, наповнюючи людей впевненістю – от-от і вони вже будуть добиратися до Києва за лічені хвилини, а потім знову перетворилася на фантом, що тільки розпалював почуття розпачу у мешканців Приірпіння особливо у тих, кому доводиться годинами простоювати у «пробках» на Варшавці. Так вийшло, що дорога стала заложницею політики. Це дивний факт, але насправді до 2005 року було побудовано половину шляху, а наступні п'ять років – дорога нагадувала пам'ятник безгосподарності і перетворилася на привід для пересудів звичайних людей, які розуміють, що будь-яка справа, особливо якщо вона вимірюється мільйонами державних коштів і має стратегічне значення для регіону, повинна мати своє логічне завершення... Тобто дорога має запрацювати, вирішивши тим самим безліч накопичених питань.

Так уже складаються українські реалії, що інвестори, реальні і навіть потенційні, не надто активно стукаються у наші двері. Це стосується і країни в цілому, і кожного окремого населеного пункту. Ворзель у цьому переліку не є щасливим виключенням. Тому поява серйозного гравця в масштабі селища – це вже перемога, адже від успіху діяльності інвестора залежить, у певній мірі, стандарти нашого життя.

Натомість у Ворзелі все виходить навпаки

Саме такі враження склалися після інтерв'ю з директором Інвестиційної компанії «ГАЛС»

Сергієм Білявським

ІК «ГАЛС» почала свою діяльність у селищі у 2008 році, маючи в своєму активі вдалі проекти зведення елітної нерухомості в Західній Україні, отримавши неабиякий досвід, на будівельних об'єктах в Єгипті, де використовувалися найсучасніші технології. На даний момент компанія завершує будівництво унікального за багатьма параметрами житлового комплексу у Ворзелі, що розташований по вул. Радянській. Має наміри звести нову ветеринарну клініку. Водночас готова до широкого застосування своїх можливостей в плані залучення інвестицій і реалізації оригінальних проектів в сфері рекреації. Виникає одна проблема – з'ясувати, наскільки все це потрібно Ворзелю?

Не дамо замовкнути культурі Приірпіння!

Ірпінь навіть не уявляє, як йому пощастило: він народився на розкішних землях – у затишку сосново-дубових лісів, неподалік від столиці. Сам факт його народження як зони відпочинку, дачного містечка, улюбленого місця для багатьох видатних діячів культури і мистецтва створив навколо нього особливу ауру, у якій легко твориться і в радість живеться. Невипадково саме тут розташований будинок творчості письменників, від якого – рукою подати до іншого «побратима» - будинку відпочинку композиторів, що у Ворзелі. Люди мистецтва, серця яких пускали корені у цьому краю, діставали із його глибин і віддавали людству перлини у вигляді нових поезій, романів, пісень, музичних творів, кінофільмів, картин, фотографій, які часто набували світової слави. Багатьох із цих особистостей знають в усьому світі. За честь мають запросити їх до себе, щоб почути, побачити. Їхні роботи купують за чималі гроші, розміщують в музеях і приватних колекціях, за їхніми підручниками навчаються мільйони студентів. Та в яких би парижах і нью-йорках не перебували наші земляки, вони знову і знову повертаються додому, у край, де донести свою творчість для земляків далеко не завжди є можливість.

Леонід Закордонець:

«Я КОЖЕН ДЕНЬ ПОЧИНАЮ СЕБЕ З ПОЧАТКУ»

Це на нього, чотирьохрічного малюка, серед лихоліть війни показав матері рукою старець: «Його – бережіть особливо!».

Це йому Андрій Малишко колись сказав: «Пиши!».

Це через нього сивіли і лисіли редактори літературних видань, які свого часу наважувалися публікувати його твори - бунтівника і націоналіста.

Це його у віддалені 60-ті до Олеся Гончара підвів Борис Олійник: «Оце і є Закордонець!».